Водопровідне господарство

Перше організоване водопостачання м. Києва було здійснене в 1872 році з р. Дніпро, Потужність водопроводу складала тоді всього 0,7 тис. м³ води на добу.

Щодобово місту подається близько 1350 тис. м³ води, в т.ч.:

— Дніпровською водопровідною станцією — 355 тис, м³;

— Деснянською водопровідною станцією — 791 тис. м³;

— артезіанськими водопровідними станціями — 204 тис. м³.

Дніпровська водопровідна станція потужністю 100 тис. м³ на добу була введена в експлуатацію в 1939 році.

У 1980 році потужність зросла до 330 тис. м³ на добу. Паралельно велось будівництво Ново-Дніпровської станції. У 1984 році потужність була доведена до 600 тис. м³ на добу. Дніпровська водопровідна станція забирає воду з р. Дніпро через два водозабірні ковші, які знаходяться на 3 км нижче греблі Київської ГЕС.

У зв'язку з катастрофою на Чорнобильській АЕС у 1988 році на р. Десна була встановлена плавуча насосна станція “Роса-300” для забору води з р. Десна і подачі її в водозабірний ківш №1 Дніпровської водопровідної станції.

По 8-ми сифонних водоводах вода поступає на дві насосні станції першого підйому і далі насосними агрегатами подається на блок змішувачів. Для знезараження води вводиться аміак і хлор, а на блоці змішувачів для обробки вводяться реагенти — коагулянт, флокулянти. Після змішування з реагентами вода надходить на дев'ять відстійників, потім на швидкі фільтри і, пройшовши через шари фільтруючого матеріалу, збирається в камерах озонування, де за допомогою озону закінчується технологія обробки питної води. Чиста вода поступає в три резервуари чистої води загальним обсягом 40 тис. м³. Насосні станції другого підйому подають воду до міської мережі та до насосних станції 3-го підйому. Добова подача досягає 500 тис. м³.

Деснянська водопровідна станція

У 1981 році була введена в дію перша черга Деснянської водопровідної станції потужністю 300 тис. м³ на добу. У 1965 році після модернізації потужність зросла до 380 тис. м³ на добу, а в 1972 році була введена в дію друга черга споруд потужністю 300 тис. м³. У 1986 році з введенням в дію третьої черги загальна потужність Деснянського водопроводу зросла до 1080 тис. м³ на добу.

За 3 км від гирла р. Десни на лівому березі розташовано водозабірний ківш Деснянської водопровідної станції. З двох водоприймальних споруд ковша по сифонних водоводах вода поступає на насосну станцію першого підйому. Далі вода подається по 6-х напірних водоводах Д=1200-1400 мм довжиною 6,7 км на очисні споруди. У процесі очистки води застосовуються реагенти: сірчанокислий алюміній, флокулянти аніонного та катіонного типів, аміачна вода та хлор. Схема очистки води подібна до тої, що використовується на Дніпровській водопровідній станції.

Бюветне водопостачання

У місті Києві вперше на теренах СНД і в Україні організовано децентралізоване водопостачання. З 1997 року в місті Києві розроблена і шостий рік втілюється в життя програма забезпечення киян екологічно чистою та якісною водою з підземних горизонтів. З цією метою Київська міська влада прийняла рішення про будівництво бюветних комплексів.

Бюветне водопостачання — це альтернатива централізованому за рахунок використання природної води глибоких, надійно захищених водоносних горизонтів, яка при подачі її споживачам не підлягає процесам очистки та знезараження. На сьогодні в місті побудовано і експлуатуються 165 бюветних комплексів.

Артезіанська вода єеноман-келовейського та середньоюрського водоносних горизонтів Київської агломерації характеризується відносно постійним хімічним складом, невисокою мінералізацією, помірною жорсткістю та сприятливими органолептичними властивостями і відповідає усім вимогам діючих в Україні стандартів.

Артезіанський водопровід

Першу відому спробу буріння артезіанського колодязя в м. Києві зроблено ще у 1844 році. Тоді в одній із башт Печорської фортеці була закладена бурова свердловина. Однак води не було отримано, і тому подальше буріння свердловини припинилось у 1847 році. У зв'язку з введенням в дію у 1872 році організованого водопостачання, а у 1894 році — каналізації в центральних районах міста виникла необхідність у розширенні та поліпшенні водопостачання.

У жовтні 1895 року було розпочато буріння першої свердловини підкрейдового горизонту, а також другої розвідувальної — під'юрського. Перша свердловина в квітні 1896 року досягла глибини 298 футів, а друга у грудні 1896 року — 674 футів. Обидві дали очікувану воду високої якості, а головне — потрібної кількості. Дебіт першої свердловини становив 7-8 тис. відер на годину, другої — близько 5 тис. відер на годину.

З 1898 по 1908 рр. Київ мав змішане водопостачання. У цей період недостачі питної води місто не відчувало. У 1908 році місту подавалось 1500000 відер чистої артезіанської води на добу з 20-ти артезіанських свердловин з дебітом 1700000 відер на добу. З часом кількість артезіанських свердловин постійно збільшувалася — відповідно збільшувався їх дебіт. Тепер комплекс споруд артезіанського водопроводу нараховує 371 артезіанську свердловину, 34 насосних водопровідних станції, 25 підкачуючих насосних станцій, 165 бюветів. Загальна потужність артезіанського водопроводу складає 360 тис. м³ на добу.

Артезіанське водопостачання здійснюється з підземних водоносних горизонтів сеноман-келовейського та середньоюрського відкладень, надійно захищених багатометровими товщами водонепроникних які експлуатує ВАТ “АК “Київводоканал”, сягає 90— 320 метрів.

Система артезіанського водопостачання побудована таким чином, що вода групи свердловин, розташованих поряд, надходить по водоводах спочатку до резервуарів чистої води, знезаражується невеликими дозами хлору чи гіпохлориту і подається насосними станціями другого підйому до загальної водопровідної мережі міста.