|
Катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. стала
причиною радіоактивного забруднення величезної території. Вона істотно
вплинула і на екологічну ситуацію в м. Києві.
Радіоактивне забруднення території
У перші дні після аварії вітер дув з півдня та сходу,
що зумовило перенесення радіоактивних речовин у напрямку, протилежному
від Києва. З 30 квітня вітер почав дути з півночі, що призвело до стрімкого
підвищення радіоактивного забруднення. Зокрема, потужність дози гамма-випромінення
збільшилася протягом короткого часу майже у тисячу разів. Ще більшим виявилося
зростання бета-активності, яка підвищилася на чотири порядки.
У післяаварійні дні
радіаційний стан у місті в основному визначався короткоживучими ізотопами,
зокрема, йодом-131. Швидкий їх розпад сприяв тому, що вже з червня 1986
р. радіаційний стан почав покращуватися. З часом найважливішу роль у радіоактивному
забрудненні почали відігравати довгоживучі радіонукліди:
цезій-137 і стронцій-90.
Після первинного забруднення, що виникло в результаті
викиду радіоактивних речовин в атмосферу, основними стали вторинні процеси
їх вітрового підйому, змиву із земної поверхні. Саме тому в перші піcляаварійні
роки значні заходи було спрямовано на боротьбу з пилом.
Масштабні заходи, здійснені на мінімізацію наслідків
катастрофи, а також природні процеси самоочищення, сприяли тому, що радіаційний
стан у місті вже у 1988 р. практично стабілізувався. Зокрема, сумарна
бета-активність випадань повернулася майже до доаварійного рівня. На два
порядки зменшилася бета-активність, зумовлена цезієм-137 і стронцієм-90.
Подібними виявилися зміни вмісту цих радіонуклідів і
в повітрі. Останнім часом абсолютні значення забруднення повітря на 4-5
порядків нижчі за допустимі концентрації, згідно норм радіаційної безпеки
[НРБУ-97]. Потужність експозиційної дози гамма-випромінення у Києві вже
кілька років перебуває на одному рівні і становить близько 12 мкР/год.
Наведена карта забруднення
грунтів цезієм-137 побудована за даними кількох організацій: “Північгеологія”,
ЦГО, НВО “Тайфун” та ін. Для її створення використано дані вимірів понад
1200 проб. На карті видно, що зараз на більшій частині міста рівень забруднення
становить менше 1,0 Кі/км3.
Водночас існують окремі ділянки зі щільністю забруднення 2,0-3,0 Кі/км2.
Дещо більшим є рівень
забруднення центральної частини
міста, що визначається більш розчленованим рельєфом, особливостями міської
забудови.
Незважаючи на це, забрудненість території знизилась майже
до рівня, що передував Чорнобильській катастрофі.
Радіоактивне
забруднення поверхневих вод
Після первинного
забруднення водних об'єктів, спричинених випаданням радіоактивних речовин
на їх поверхню, основну роль в останні роки відіграють вторинні процеси
змиву радіонуклідів (насамперед з території Зони відчуження) та їх транспортування
водним потоком. Саме це визначає сучасні коливання забруднення води у
Дніпрі поблизу м. Києва.
Позитивну роль
у зменшенні радіоактивного забруднення води відіграло Київське водосховище.
Його існування зумовило не тільки розбавлення радіоактивних речовин у
великому об'єму води, а й їх поглинання у донних відкладах. Останнє пояснюється
тим, що один з найважливіших радіонуклідів, а саме цезій-137 переноситься
переважно разом з дрібними часточками завислих наносів, їх осаджування
у водосховищі спричинило те, що нижче нього вода істотно чистіша, ніж
перед ним. У свою чергу стронцій-90 транспортується переважно у розчиненій
формі. Це означає, що останнім часом його роль у забрудненні води є найбільшою.
Катастрофа на ЧАЕС,
хоча і призвела до збільшення забруднення води у сотні разів, проте навіть
у 1986-1987 рр. вміст цезію-137 і стронцію-90 у дніпровській воді поблизу
міста не перевищував допустимого рівня. З 1988 р. концентрація цезію-137
у воді поступово знижується
і в останні роки практично перебуває на доаварійному рівні.
Концентрація стронцію-90,
порівняно з цезієм-137, не так зменшилася. У цьому разі спостерігаються
досить значні коливання, зумовлені гідрологічними умовами, передусім на
р. Прип'ять. Зокрема, підвищення рівнів забруднення у 1991 р. було спричинено
льодовим затором у гирлі Прип'яті, що, в свою чергу, зумовило затоплення
найбільш забрудненої території на лівобережній заплаві цієї річки. Останнє
в часі деяке підвищення концентрацій стронцію-90 відбулося в 1999 р. і
пов'язане з дуже високою повінню на р. Прип'ять.
Концентрація стронцію-90
у районі Вишгорода в 2002 році в середньому становила 103 Бк/м³,
цезію-137 – 23,8 Бк/м³. У районі Гідропарку вміст радіонуклідів був
дещо меншим: стронцію–90 – 85 Бк/м³, цезію-137 – 22,2 Бк/м³.
Ці значення істотно нижчі допустимих рівнів у питній воді (2000 Бк/м³
для обох радіонуклідів за НРБУ-97).
Заходи, здійснені
в Зоні відчуження, зокрема, будівництво на лівому березі Прип’яті дамби,
яка ізолює найбільш забруднену територію, зумовлюють те, що радіоактивне
забруднення води істотно зменшилося. Ця тенденція продовжуватиметься і
в подальшому.
|
